Л.Українка

Продовження вірша Л.Українки.

Додано (07.07.2008, 14:01)
---------------------------------------------
Хай киплять сльози,хай вони очі печуть.Як я тебе ненавиджу і як я тебе люблю!

Додано (09.07.2008, 23:42)
---------------------------------------------
І все на світі треба пережити
І кожен фініш-це,по суті,старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Л.Костенко

Кльопа, а чьо тебе так сіпа, дівчинко?

Додано (14.07.2008, 13:58)
---------------------------------------------
Ми несемо відповідальність за тих,кого приручили.Друзі,не забувайте цього.

Додано (14.07.2008, 13:58)
---------------------------------------------
Маладец Лєнка,я з тобою як завжди згодна

Додано (14.07.2008, 14:01)
---------------------------------------------
А в Кіровограді літо,
А в Кіровограді спека.
Всі йдуть чимось загружені,
А я просто йду у Пласт,
А я просто йду в домівку,
Щоб чути голоси друзів.

АлеВтина Сторожевська.

Додано (17.07.2008, 19:06)
---------------------------------------------
я стала відьмою із-за горя і лих захопивших мене

Додано (18.07.2008, 01:05)
---------------------------------------------
Стояла тиха літня ніч.Мовчки стояли дерева і трави,помираючи від нестерпної спраги та задухи.Місто було сповите у завісу пітьми,лише зорі і місяць,що поступово набирав обриси правильного круга та наливався кров'ю,кидали слабкі промені тьмяного світла.Але вони не могли подолати отой чорний морок,що нічними жахами приходив у сновидіння мешканців.Місто спало.Не спала лише Відьма.Вона сиділа,оточена колом із свічок,пильно спостерігаючи за місяцем.Ще кілька хвилин-і він стане повним.Тоді вона за все помститься.За всі біди,за образу,за зраду.Для неї ця ніч була великою Ніччю Розплати.У руці Відьма тримала кинжал,оздоблений рубінами,схожими на плями свіжої крові.Лезо було настільки гострим та гладеньким,що відбивало кожен спалах свічок.Поруч лежала маленька лялька.Ще кілька хвилин-і старовинний ритуал здійсниться.Згасне зірка-обірветься життя кривдника...Відьма терпляче чекала,намагаючись зібрати всі свої чаклунські сили.Вона була повною рішучості,її душу переповнювала образа,жага помсти.Та поступово почали виринати спогади...
...Їхнє знайомство не могло бути випадковим.Це Відьма зрозуміла відразу.У той ранок у неї було видіння.Хтось гострим ножем пронизував їй серце,а вона нічого не могла вдіяти.Відьма ніяк не могла прийти до тями після цього видіння,не могла відігнати дивні думки.Так і не знайшовши відповіді у відьомаських книгах вона пішла у справах.Швидко промайнули кілька днів.Настала п'ятниця,13.Кожного місяця,у цей день,Відьма вислизала з дому і прямувала до старого дуба.Там вона набиралась сили,довго розмовляла з віковчним деревом,що було свідком не одного відьомського шабашу.Та раптом Відьма помітила,що вона не одна.Поодаль від дуба стояв юнак і пильно стежив за кожним її рухом.Усміхнувшись усмішкою,від якої все в середині холоне взяв її за руку і повів в безмежну країну щастя.З того часу вони зустрічались кожен вечір.Та це щастя виявилось лише примарою...Однієї ночі він не прийшов.Не прийшов і наступної.Та через тиждень,блукаючи серед дерев,Відьма помітила його в обіймах іншої.Несамовита лють охопила її,серце стиснулось,немов від удару кинжала.І Відьма зрозуміла своє видіння.Ось той убивця.Тоді в її серці загорілась жага помсти.Потрібно було лише дочекатись повного Місяця-всього 15 днів.І ці 15 днів вона не жила-існувала,а в думках було лише одне-помста.
Та Відьма повернулась зі своїх спогадів.Місяць став майже ідеально круглим.Ще хвилина-і з усим буде покінчено назавжди.А у Відьми з'явилось нове почуття.Вона згадала моменти щастя,які дарував їй юнак,згадала оту жагу до життя,яка приходила до неї після їх зустрічей.І помітила,що час розплати настав.Відьма підняла в повітря руку з кинжалом і...безсило опустила її.Відійшла ненависть,зникла жага помсти.
Відьма навчилась прощати.