П'ятниця, 07.08.2020, 23:06
Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS
Головна | Творчість - Сторінка 10 - Форум | Мій профіль | Вихід
[ Особисті повідомлення() · Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 10 з 10
  • «
  • 1
  • 2
  • 8
  • 9
  • 10
Модератор форуму: Ivan-nebo  
Форум » Балачки про все » Інтереси » Творчість (Ваша і не ваша)
Творчість
ІнопланетянкаДата: Субота, 15.11.2008, 22:44 | Повідомлення # 136
Місцевий
Група: Провідники
Повідомлень: 253
Статус: Offline
дістану олівець й листок
і виллю сум свій на папері,
шалених спогадів ковток
ввірветься в вікна й двері...

пробігли пальці по струні -
народиться нова вже пісня,
та тільки тяжко так мені
кому дарити її після?

Писатиму нові вірші
та знов сховаю у шухляду,
не відаю як буть мені,
щоб їх усіх тобі віддати.

малюнки скрізь: і тут, і там,
в кімнаті запах акварелі...
хто зна чи бути разом нам?
давно не чути пташок трелі...

вбиває відстань, ламає крила,
а поруч бути так хотіла...
ти так далеко, ми не разом...
відстань ту не зміриш часом,
не виміряти в кілометрах...
душа заплуталась у нетрях...
і змило всі сліди дощем...
протяжність її - серця щем...

п"ята позиція - буду танцювати
з запалом, гаряче чи просто й ніжно,
не буду оплесків чекати -
для серця то ніяк не втішно...

щоразу буду так співати,
щоб аж за душу брало,
стіну байдужості ламати,
та тільки цього знову мало...

розчинюся, зникну, не прийду...
і не почують, не побачать...
але полегшення собі тим не знайду,
не зможу камінь почуттів пробачить...

зберу, закреслю, замалюю,
ніщо не будуть знати люди
акорди акорди розпачу вже не почую...
лиш серце далі нити буде...

 
ОленкаДата: Субота, 22.11.2008, 11:54 | Повідомлення # 137
Активний учасник
Група: Провідники
Повідомлень: 210
Статус: Offline
Тебе побачила я перший раз
Нічого зразу ніби не відчула
Лиш погляд твій пронизливий такий...
О, Господи, та скільки раз уже це було.
Очима ти немов запитував мене
Будеш моєю, чи відмовиш ?
А я - не знаючи про це,
Напевне дала тобі повід.
При зустрічах з тобою серце швидше билось,
Душа тремтіла і ніжно метушилась,
Не знала я, що коїться зі мною,
Чи це тривога, чи те що зветься любов’ю.
Невдовзі ти сказав все в голос:
Я хочу, хочу, хочу бути поруч.
І ці слова струмком у вухах дзвеніли
Сказати так таки ж я не зуміла.
Так хочеться п’янкого поцілунку
І ніжних дотиків, та слів твоїх,
Але душа так прагне порятунку
І в скриню замикає звук помислів моїх.
Так хочеться пройти стежку кохання
Але я знаю, що це тільки на мить,
Тому завжди притуплюю бажання
Хоч серденько від цього інколи болить
Так хочеться в житті відчути щастя,
Щоб зумер кохання по душі пробіг
Але між нами завжди буде відстань,
А відстань ця зоветься – гріх.

Додано (17.11.2008, 20:05)
---------------------------------------------
Не думала ніколи я й не знала,
Що серце може бути,наче лід...
В тобі тебе я не пізнала,
А на душі від рани слід.
Твій поцілунок-не п'янка отрута-
З зимою переплівсь без теплоти...
Душа тягнулася розхристана,роззута
До тебе...але то вже був не ти...
Мій розум загубився у вигнанні...
не можеш ти зігріти моїх рук...
Лиш спогади сплелися у бажанні,
А ті...холодні стали від розлук.
Не думала ніколи я й не знала,
Що боляче так ранить "прощавай".
Секунди у хвилини все низала...
І пекло перетворювалось в рай.

Додано (22.11.2008, 11:54)
---------------------------------------------
Присвячується пам'ять жертв Голодомору 32-33рр.

Вмирають цілі села,від голоду гинуть люди
Сталінська дорога,яка веде в нікуди
Заборона збирати останні колоски.
Помирали дочки,гинули сини.
Від біди страшної померла дитина,
Іще одна невинна маленька людина,
А в чому її злочин?В чому гріх її?
Невчасно народилася в українському селі...
Як чорна хмара голод всеосяжний
Сам собі суддя,сам собі присяжний
Забере усіх,кому не пощастить
Від життя до сметрі лишилась одна мить.
Ніколи не бувало більш жахливої ночі
Помирають люди,лиш погляньте в їхні очі.
Помирали разом,мерли у юрбі
Від малого до старого-гинули усі.
Прийми ж,земле до себе в лоно,
Ворота раю,розчиніться,
Ті,що померли,знайдіть спокій
В раю навіки зупиніться...
Помирали тому,що було так треба
У систем на те була своя потреба.
Нікого не цікавить,який ти був насправді
"Пєрєбєгі на мєстах" у газеті "Правда".
А що ж робити з маленькими дітьми,
Які разом з дорослими опинились у тюрмі?
Яких разом з батьками чекісти розстріляли?
В чому вони винні?Поїсти шукали...
Нарешті наш народ живе у незалежній країні
Маємо віддати шану нашій Україні,
Нашим предкам,нашій історії,
Віднай себе у всесвітній акваторії
Згадати тих,кого забрала біда.
Негаразди свої сьогодні кинь у пічку
У вікні постав запалену свіку.


Твій новий світ,
Ти віриш у нього,
Приречуючи на гибель своїх ворогів.
Твій новий світ,
Твій храм на крові,
Він завжди буде тільки твій.
 
patriot1Дата: Неділя, 04.01.2009, 17:23 | Повідомлення # 138
Новачок
Група: Користувачі
Повідомлень: 36
Статус: Offline
Погляд (побачилось)

Через річку й хати до могили,
Як стріла, швидко погляд мій мчить,
У польоті стрімкім набираючи сили,
Увірвавшись в траву розриває загублену мить.

Заіржав і став дибки Мамаєвий кінь,
Білой гривой розкидавши сни голдунів,
Попід небом летів і жбурляв чорну тінь
З-під копит вибивав заворожені дні.

Чорний кінь. Білий вершник. Червона межа.
Сонця рух. Шабель блиск. Над Славутичем хрест.
Від ставка до Січі простягнулась стежа
І щитом опустилась звізда із небес.

 
ОленкаДата: Неділя, 08.02.2009, 18:09 | Повідомлення # 139
Активний учасник
Група: Провідники
Повідомлень: 210
Статус: Offline
Не соромся,називай мене як хочеш.
Слово честі-не боюся вже нічого.
Серце повне вщерть...Мої хвилини
Мають присмак гіркого полину.
Справді любиш непротоптані дороги?
Знай,вони такі,як я:наврядчи втопчеш.
Називай мене як хочеш-нечутлива.
А любов така сумна і одноосібна,
Що промінням плаче,не дощами.
Не хвилюйся!За вікном звичайна злива.
Називай мене як хочеш,так безкарно
Неможливість ця існуж поміж нами.
Перехрестя-я тремчу в самій сорочці.
Просо неба-погляд в тій єдиній точці,
Де зруйнована до щенту почуттями,
Де ти загинув десь на захмарній висоті.


Твій новий світ,
Ти віриш у нього,
Приречуючи на гибель своїх ворогів.
Твій новий світ,
Твій храм на крові,
Він завжди буде тільки твій.
 
ЛесикДата: Понеділок, 09.02.2009, 15:36 | Повідомлення # 140
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 616
Статус: Offline
Цей вірш мені чомусь нагадує поезію Василя Симоненка "Ображайся на мене як хочеш"

Ображайся не мене, як хочеш,
Зневажай, ненавидь мене
Все одно я люблю твої очі
І волося твоє сумне.

Хай досада чи гнів жевріє,
Хай до сліз я тебе озлю
Ти для мене не тільки мрія,
Я живого тебе люблю.

Для кохання в нас часу мало,
Для мовчання – у нас віки.
Все віддала б, що жить осталось,
За гарячий дотик руки.

Ображайся на мене, як хочеш,
І презирством убий мене
Все одно я люблю твої очі
І волося твоє сумне.


Я в контактi

Перша істота, яку створив Бог, говорила тільки "Hello world" і помирала
 
mamayДата: Субота, 14.02.2009, 18:48 | Повідомлення # 141
Активний учасник
Група: Провідники
Повідомлень: 195
Статус: Offline
А хто ж тоді автор, якзо не Симоненко???
Стус???

Додано (14.02.2009, 18:48)
---------------------------------------------
І тихнуть Божії слова
І в келії, неначе в Січі,
Братерство славне ожива.
А сивий гетьман, мов сова,
Ченцеві зазирає в вічі.
Музика, танці і Бердичів.
Кайдани брязкають... Москва,
Бори, сніги і Єнісей...
І покотились із очей
На рясу сльози... Бий поклони!
І плоть старечу усмиряй.
Святе писаніє читай,
Читай, читай та слухай дзвона,
А серцеві не потурай,
Воно тебе в Сибір водило,
Воно тебе весь вік дурило.
Приспи ж його і занехай
Свою Борзну і Фастовщину,
Загине все, ти сам загинеш.
І не згадають, щоб ти знав...
І старець тяжко заридав.
Читать писаніє покинув.
Ходив по келії. Ходив, /52/
А потім сів і зажурився:
— Для чого я на світ родився,
Свою Україну любив? —
До утрені завив з дзвіниці
Великий дзвін. Чернець мій встав,
Надів клобук, взяв патерицю,
Перехрестився, чотки взяв...
І за Україну молитись
Старий чернець пошкандибав.


Та йдіть ви в *****(змінено модератором і царьком всія форуму).......
 
ОленкаДата: Четвер, 26.02.2009, 22:07 | Повідомлення # 142
Активний учасник
Група: Провідники
Повідомлень: 210
Статус: Offline
Є на світі цім пустельний берег,
Там живе пустельник із моїм ім’ям.
Не шумлять на березі осока і верби,
Випалена і мертва кам’яна земля
Має той пустельник хату із каміння,
Ложе кам’яне, свічку кам’яну,
Крила камяні приросли корінням
До закамянілого вицвілого сну.
Я не знаю, хто ви, смерть чи воскресіння,
Я не знаю, що ви принесли мені.
Доторкніться поглядом до того каміння,
Може, з нього зацвітуть вам мої пісні.


Твій новий світ,
Ти віриш у нього,
Приречуючи на гибель своїх ворогів.
Твій новий світ,
Твій храм на крові,
Він завжди буде тільки твій.
 
ЛицарДата: Четвер, 19.03.2009, 13:18 | Повідомлення # 143
Група: Видалені





Де вогні червоні й сині
Мерехтять в спіралі днів,
І руйнує наші тіні
Вихор свіжих відчуттів,
Погляд мій злови і втримай
Без докорів і образ,
Рух душі палкий не стримуй,
Душі наші бо – алмаз!..
Подих вітру я почую,
І скажу про це тобі,
На картині, що малюю,
Місця не знайду журбі!
Гріх не зайде у відвертість –
У мовчанні часом гріх!
Не ховай думок непевність
У букет сумних утіх!
Хай же мрії наші нині
Сбудуться в спіралі днів,
Бо зтирає чорні тіні
Білий ангел почуттів!..

Додано (19.03.2009, 13:18)
---------------------------------------------
Серце втомлене журбою,
Погляд в смутку помарнів,
Ти стоїш перед юрбою
Промайнулих сірих днів...
Все шукаєш сенс і волю
У книжках і віщих снах
І свою малюєш долю
В небесах, мов дикий птах...
Бачу твій політ в безмежжі
В полум’ї передчуттів,
Не лякаюся пожежі:
Я побачив, що хотів!
Лиш одне просити мушу,
Наздогнавши серед зір:
Не ятри ваганням душу,
Руку дай і згине звір!
Ось, візьми його за крила,
Він маленький, мов кажан!
Щось пищить, що в ньому сила
І здійснення всіх бажань!..
Стисни трішечки долоні,
І залишаться на них
Тільки дві сльози солоні
Із очей дракона злих...
І заграє промінь сонця
У смарагдових очах,
А з душі твого віконця
Знов полине райський птах!..

 
Форум » Балачки про все » Інтереси » Творчість (Ваша і не ваша)
  • Сторінка 10 з 10
  • «
  • 1
  • 2
  • 8
  • 9
  • 10
Пошук:

Пласт-НСОУ © 2020