Але кажуть, що бувають такі,
Що уміють танцювати із вітром,
Всміхаючись ранковому сонцю,
Пахнути взимку теплим літом.

І ти поженеш за такою на край світу,
Туди де завжди гаряче літо,
Де на долинах весняні квіти,
І хочеться там життю радіти.

І ти готовий зректися усього на світі,
Лиш би погляд її хоч на мить вгледіти,
Готовий і космос увесь осягнути
Лиш за можливість руки її доторкнути.

Але такому як ти не завжди усміхається мрія,
Вона лиш для сонця весняна надія.
А ти ж бо не вітер й не зможеш їй того дати,
І тобі її не здогнати.

Але не хвилюйсь, ти знайдеш таку, що уміє кохати,
Зможе тобі любов дарувати.
І з нею тобі не страшні урагани,
І з часом загояться ті дурні рани.

Життя попливе своєю рікою,
Рік за роком будуть бігти гурбою.
Життя чудове – і ти у це віриш.
Тепер ти живеш, а не лише мрієш.

Але якщо ненароком ти зустрінеш таку, що танцює із вітром,
Кинеш усе і побіжиш за нею...

Додано (03.11.2008, 16:20)
---------------------------------------------
Мені все це набридло.
Ці розмови пусті,
Ці почуття брехливі,
Поцілунки солодкі,але не щирі.
Я ненавджу тебе!
Бо ти розтоптав мене,
Знехтував моїми почуттями.
Будь ти проклятий,я проклинаю тебе!

Навіщо це робив?
Навіщо знущався наді мною?
Хотів сам собі довести,
Що можеш мати все що захочеш?
Але чому обрав саме мене?
Я ненавиджу тебе!

Я тобі довірилась,дурна,
Думала,що щирий ти зі мною.
Але ти лише грав,
Ти вів криваву війну зі мною.

Я тебе проклинаю,
І моє прокляття є страшне.
Я зітру тебе з лиця Землі.
Ти ніколи не знайдеш щастя,
Ні зі мною,ні з нею,ніде і ні з ким.

Що ж,ти мене знищив,
Але тепер я знищу тебе.
І після смерті своєї тебе не полишу,
Буду приходити в безсоння твоїх ночей.

Ти не зможеш жити на світі,
Бо у ньому залишусь я,хоч мене і не буде.
Мої очі будуть повсюди переслідувати тебе
І ти не зможеш мене забути.
Я залишусь солодко-гірким присмаком на твоїх губах,
Ти вічно пам'ятатимеш мої поцілунки.
Не зможеш забути мій щирий і наївний погляд.
І кожну ніч тебе губитеме цей спогад.

Ти не зможеш мене забути,
Ти проклятий мною,
Тою,котра востаннє повірила саме тобі,
Але все ж не знайшла в тобі спокою змучена душа.

Я відходжу в небуття,
Але я буду жахом твоїх снів,
І ти не зможеш заснути,
Я буду мучати й катувати тебе
І не знатиму спокути.

Ти прокидатимешся знову,
І знову не зможеш віч зімкнути,
Я нагадуватиму тобі про ті палкі почуття.
А можливо навпаки,
Ти прокинутись не зможеш,
І тоді я заберу тебе туди,
Де ти будеш віки вічні муки терпіти.
О так!Я хочу,щоб це все ти відчув.
Щоб так само мучалась твоя душа,
Щоб хоч на хвилину пережив всі ті страждання,
Що терпіла я.

Я проклинаю тебе!
І нехай твій світ і дім проклятим буде!
Я заберу тебе у пекло,
Де знущатись власноручно над тобою буду,
Я стерво,і я перетворю твоє життя у пекло,
А потім зловтішатись буду.
Такою вже зробило мене життя,

Будь ти проклятий,"мій милий",
Я вб'ю тебе,але ж саама за тобою піду.

"Нікофлекс" знеболить швидко
Теплоти добавить враз
"Нікофлекс"-чудовий засіб
Потурбується про вас

Мазь чудова, мазь відома,
Перевірена життям
Перцю витяжка стрючкового
У нагоді стане вам

"Нікофлекс" тримайте вдома
І на дачі ще один
Будьте сильні та здорові
Більше радісних годин!

Я в контактi

Перша істота, яку створив Бог, говорила тільки "Hello world" і помирала

Забрати з собою роз"ятрену бiль,
Що так заважає заснути…
А потiм……а потiм нехай заметiль
Вирiшує як з нею бути.

Занурити , як закривавлений птах
Крило у примарну свободу.
Утримати серце в тремтячих руках
I каменем в небо без броду.

Забрати всi спогади, всi почуття,
I все що душа приховала
Вiд себе самої….I у небуття,
Удар - i нiчого не стало.

I лишиться тiльки розбите вiкно
I свiчка , що ледве жеврiє
I кiлька вiршiв….та він все одно
Нiчого з них не зрозумiє….

Та не стрибай в безодню.

Ти не дивись на них,

Просто лови сьогодні.

Ліхтарі в порі туману

Роздивлятися не стану, Вище неба не попруся – Не пускає мене мама,

Перехрестя на дорозі –

Зорі по бруківці світять,

Ну чому б на мить не стати

Нам невинними, як діти,

Лиш одними в цьому світі,

Лиш на мить?

Мить, що горить, летить,

Зірка, що на дні безодні.

Ти засмакуй цю мить,

Просто – лови сьогодні.

За весняним по-порогом

Розлітаються дороги,

Вітер у твою кімнату –

Не чекай його, дівчата,

Перехрестя на дорозі –

Зорі по бруківці світять,

Ну чому б на мить не стати

Нам невинними, як діти,

Лиш одними в цьому світі,

Лиш на мить?

Додано (04.11.2008, 21:04)
---------------------------------------------
Не літо
Коли серпнево - осіннє небо
Дивиться на тебе білими хмарками,
Зелене листя стає рожевим,
Червоно-жовтими серпанками…

Це вже не літо,
Це, може, осінь,
Душа ще зігріта літом,
Чи тільки так здалося?

Короче, осінь, що ж там ховати,
Запах паленого листя влітає до хати,
Перші дзвоники, лінійки, шнурочки,
І запах літа ще чути так трошки!

Це вже не літо,
Це точно осінь,
Душа ще зігріта літом,
Ні, не здалося!

Додано (04.11.2008, 21:05)
---------------------------------------------
Чому?
Забудь, відкинь питання,
Чужі слова – солоний мед,
Згадай різдвяне своє бажання,
Нащо вагання – біжи вперед.
Ця постіндустріальна осінь
Візьме з собою мої слова.
А ти стоїш – твоє волосся,
Чи то здалося? –
Вітер розвіва.
Цей день біжить і ці вагони,
І дні, і ночі, і міста.
Затям собі – цього сезону
Твоя задача непроста.
У постіндустріальну осінь
Нема ковбоїв і є шляхи,
А залишатися собою
І не здаватися ніким -
Так треба. Вір, відкинь питання,
Чужі слова – солоний мед,
Згадай різдвяне своє бажання,
Нащо вагання – біжи вперед.

Додано (04.11.2008, 21:05)
---------------------------------------------
Спочатку було Слово

Спочатку було Слово,
А потім була кава,

І зовсім нецікаво –

Спочатку був твій нік.

У часі Інтернету

Нікому нецікаво,

Коли чиясь заграва

Засяє у вікні.

Візьму напишу тобі лист

У зошиті в клітинку,

Засушу ромашки в книжках,

У твоїх руках

Я хочу цвісти,

Ну хоча б хвилинку!

Забирай свою половинку

Мого серця ти.

Спочаку було Слово,

А далі була кава,

І ця весна зимою,

Так просто на Різдво.

Закинь свої емейли –

Такі часи настали,

Таких, як ми, – чимало,

І що б там не казали,

А все ж воно прийшло!

Додано (04.11.2008, 21:06)
---------------------------------------------
Усміхнись
Усміхнись, не плач,
Залишайся поруч,
Ангел-охоронець нам іноді говорить:«Усміхнись: заходить
десь за гори сонце.
Полюби блукати
чебрецевими шляхами,
засвіти собою день,
відкрий віконце.
Тільки вмій чекати,
вчись блукати стежками…»

Запалю вогонь,
Мить – як сотні років!
І почуєш ти його неспокійні кроки,
І почуєш ти його тихі-тихі кроки…

«Усміхнись: заходить
десь за гори сонце.
Полюби блукати
чебрецевими шляхами,
засвіти собою день,
відкрий віконце.
Тільки вмій чекати,
вчись блукати стежками…»

Чому не хочу я прощення???
Чому бажаю забуття???
Чому втрачаю я натхнення???
Чому померти хочу я???

Чому не хочу я безсмертя???
Чому застгила в жилах кров???
А відповідь скажу відверто!!!
Бо втратила свою любов...