Вівторок, 18.06.2024, 03:15
Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS
Головна | Творчість - Сторінка 9 - Форум | Мій профіль | Вихід
[ Особисті повідомлення() · Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Модератор форуму: Ivan-nebo  
Творчість
ОленкаДата: Вівторок, 07.10.2008, 21:13 | Повідомлення # 121
Активний учасник
Група: Провідники
Повідомлень: 210
Статус: Offline
Ніж-товариш самовбивці.
Сліди крові на руках.
Я вбивала тебе в серці,
А насправді ти сидів в печінках!


Твій новий світ,
Ти віриш у нього,
Приречуючи на гибель своїх ворогів.
Твій новий світ,
Твій храм на крові,
Він завжди буде тільки твій.
 
ЛесикДата: Середа, 08.10.2008, 10:48 | Повідомлення # 122
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 616
Статус: Offline
Що це ти таке страшне пишеш

Я в контактi

Перша істота, яку створив Бог, говорила тільки "Hello world" і помирала
 
Ivan-neboДата: Середа, 08.10.2008, 14:25 | Повідомлення # 123
Самотній майстер слова
Група: Модератори
Повідомлень: 625
Статус: Offline
А по-моєму життєво і трохи прикольно)


Viva, Україно!
 
СуккубаДата: Середа, 08.10.2008, 15:24 | Повідомлення # 124
Королева
Група: Адміністратори
Повідомлень: 697
Статус: Offline
і трохи страшно...
 
ОленкаДата: Середа, 08.10.2008, 17:25 | Повідомлення # 125
Активний учасник
Група: Провідники
Повідомлень: 210
Статус: Offline
А помоєму вийшов такий собі веселенький віршик.

Твій новий світ,
Ти віриш у нього,
Приречуючи на гибель своїх ворогів.
Твій новий світ,
Твій храм на крові,
Він завжди буде тільки твій.
 
СуккубаДата: Середа, 08.10.2008, 18:42 | Повідомлення # 126
Королева
Група: Адміністратори
Повідомлень: 697
Статус: Offline
ну.. мені трохи не зрозуміле твоє почуття гумору... жорстоко
 
Ivan-neboДата: Середа, 08.10.2008, 18:58 | Повідомлення # 127
Самотній майстер слова
Група: Модератори
Повідомлень: 625
Статус: Offline
А мені зрозуміло. просто треба читати між рядків.


Viva, Україно!
 
ІнопланетянкаДата: Середа, 29.10.2008, 18:32 | Повідомлення # 128
Місцевий
Група: Провідники
Повідомлень: 253
Статус: Offline
Хтось шукає вродливу,
Комусь потрібно дівчину розумну.
А іноді дураку повезе,
І він знайде обох у тілі одному.

Але кажуть, що бувають такі,
Що уміють танцювати із вітром,
Всміхаючись ранковому сонцю,
Пахнути взимку теплим літом.

І ти поженеш за такою на край світу,
Туди де завжди гаряче літо,
Де на долинах весняні квіти,
І хочеться там життю радіти.

І ти готовий зректися усього на світі,
Лиш би погляд її хоч на мить вгледіти,
Готовий і космос увесь осягнути
Лиш за можливість руки її доторкнути.

Але такому як ти не завжди усміхається мрія,
Вона лиш для сонця весняна надія.
А ти ж бо не вітер й не зможеш їй того дати,
І тобі її не здогнати.

Але не хвилюйсь, ти знайдеш таку, що уміє кохати,
Зможе тобі любов дарувати.
І з нею тобі не страшні урагани,
І з часом загояться ті дурні рани.

Життя попливе своєю рікою,
Рік за роком будуть бігти гурбою.
Життя чудове – і ти у це віриш.
Тепер ти живеш, а не лише мрієш.

Але якщо ненароком ти зустрінеш таку, що танцює із вітром,
Кинеш усе і побіжиш за нею...

 
ОленкаДата: Понеділок, 03.11.2008, 16:20 | Повідомлення # 129
Активний учасник
Група: Провідники
Повідомлень: 210
Статус: Offline
Щоразу,коли закриваю очі,
Поринувши в темінь спокусливих днів,
Лишаюсь,як завжди,одна серед ночі
У світі неправильних снів.
Зостатись я хочу там,серед ночі,
Залишити цей нормований світ,
Нехай покриває роса мої очі,
Та я не здолаю караючий гніт.
Ярмо душить горло,не в силах кричати,
Щоб враз зупинити страшне буття,
Ніхто не почує-усім наплювати,
Занадто зайняті своїм життям.
Кому яке діло до гілочки з листям,
Яку надламали,спинили життя.
Не бачить ніхто з гілки користі,
То ж треба жбурнути ту гілку в сміття.
Спалити,зламати і зруйнувати
Усе,що жевріє незвичним вогнем.
Не варті нічого такі постулати,
Написані під чужим ліхтарем.
Не кожен у змозі вогонь запалити,
Щоб іскри здіймались аж до небес,
Щоб всупереч всім хотілося жити,
Щоб морок людський у душах щез.
Я знов закриваю стомлені очі,
Не можу дивитись на цей "білий" світ.
Щоб зорі вернулись до мене я хочу
І Майстер забрав їх собі.
Він-майстер,володар твого сновидіння,
Вправить всі сни у правильне русло.
Чи то зорепад,чи пада каміння,
На Місяць,можливо,тебе занесло.
І знай,усе це-його на те воля,
І тільки йому забов'язаний ти,
Що бачиш,як змінюється твоя доля
В страшних і спокусливих снах.То ж йди.
Він буде тебе зустрічати як завжди,
Опівночі,очі лиш затули.
І майстер тебе проведе,тільки зажди,
Важливо,щоб мрії у тебе були.
Майстер дізнається про твої мрії
Лиш доторкнувшись до твоєї руки.
Про владу і славу,про кохану людину,
Про все,що колись забажала собі ти.
Не смій повертатись до нього спиною,
Грубі слова залиш при собі.
Бо майстер стане міцною стіною,
Через яку не сягнути тобі.
Влада майстра тебе поглинає,
Скажеш:"Майстре,корюся тобі",
Лиш після цього він дозволяє
В іллюзію снів зазирнути тобі:
Барви райдуги,солодкі квіти,
Пристрасті полум'я б'є догори,
Смак найчутливіших дотиків у світі
Літаючи в небі побачиш згори.

Додано (03.11.2008, 16:20)
---------------------------------------------
Мені все це набридло.
Ці розмови пусті,
Ці почуття брехливі,
Поцілунки солодкі,але не щирі.
Я ненавджу тебе!
Бо ти розтоптав мене,
Знехтував моїми почуттями.
Будь ти проклятий,я проклинаю тебе!

Навіщо це робив?
Навіщо знущався наді мною?
Хотів сам собі довести,
Що можеш мати все що захочеш?
Але чому обрав саме мене?
Я ненавиджу тебе!

Я тобі довірилась,дурна,
Думала,що щирий ти зі мною.
Але ти лише грав,
Ти вів криваву війну зі мною.

Я тебе проклинаю,
І моє прокляття є страшне.
Я зітру тебе з лиця Землі.
Ти ніколи не знайдеш щастя,
Ні зі мною,ні з нею,ніде і ні з ким.

Що ж,ти мене знищив,
Але тепер я знищу тебе.
І після смерті своєї тебе не полишу,
Буду приходити в безсоння твоїх ночей.

Ти не зможеш жити на світі,
Бо у ньому залишусь я,хоч мене і не буде.
Мої очі будуть повсюди переслідувати тебе
І ти не зможеш мене забути.
Я залишусь солодко-гірким присмаком на твоїх губах,
Ти вічно пам'ятатимеш мої поцілунки.
Не зможеш забути мій щирий і наївний погляд.
І кожну ніч тебе губитеме цей спогад.

Ти не зможеш мене забути,
Ти проклятий мною,
Тою,котра востаннє повірила саме тобі,
Але все ж не знайшла в тобі спокою змучена душа.

Я відходжу в небуття,
Але я буду жахом твоїх снів,
І ти не зможеш заснути,
Я буду мучати й катувати тебе
І не знатиму спокути.

Ти прокидатимешся знову,
І знову не зможеш віч зімкнути,
Я нагадуватиму тобі про ті палкі почуття.
А можливо навпаки,
Ти прокинутись не зможеш,
І тоді я заберу тебе туди,
Де ти будеш віки вічні муки терпіти.
О так!Я хочу,щоб це все ти відчув.
Щоб так само мучалась твоя душа,
Щоб хоч на хвилину пережив всі ті страждання,
Що терпіла я.

Я проклинаю тебе!
І нехай твій світ і дім проклятим буде!
Я заберу тебе у пекло,
Де знущатись власноручно над тобою буду,
Я стерво,і я перетворю твоє життя у пекло,
А потім зловтішатись буду.
Такою вже зробило мене життя,

Будь ти проклятий,"мій милий",
Я вб'ю тебе,але ж саама за тобою піду.


Твій новий світ,
Ти віриш у нього,
Приречуючи на гибель своїх ворогів.
Твій новий світ,
Твій храм на крові,
Він завжди буде тільки твій.


Повідомлення відредагував Оленка - Четвер, 30.10.2008, 16:59
 
ЛесикДата: Понеділок, 03.11.2008, 16:45 | Повідомлення # 130
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 616
Статус: Offline
Нікофлекс

"Нікофлекс" знеболить швидко
Теплоти добавить враз
"Нікофлекс"-чудовий засіб
Потурбується про вас

Мазь чудова, мазь відома,
Перевірена життям
Перцю витяжка стрючкового
У нагоді стане вам

"Нікофлекс" тримайте вдома
І на дачі ще один
Будьте сильні та здорові
Більше радісних годин!


Я в контактi

Перша істота, яку створив Бог, говорила тільки "Hello world" і помирала
 
ОленкаДата: Вівторок, 04.11.2008, 20:52 | Повідомлення # 131
Активний учасник
Група: Провідники
Повідомлень: 210
Статус: Offline
А що як стрибнути у темряву скла
Глухої осiнньої ночi.
Назавжди закрити шматками вiкна
Натомленi свiчкою очi.

Забрати з собою роз"ятрену бiль,
Що так заважає заснути…
А потiм……а потiм нехай заметiль
Вирiшує як з нею бути.

Занурити , як закривавлений птах
Крило у примарну свободу.
Утримати серце в тремтячих руках
I каменем в небо без броду.

Забрати всi спогади, всi почуття,
I все що душа приховала
Вiд себе самої….I у небуття,
Удар - i нiчого не стало.

I лишиться тiльки розбите вiкно
I свiчка , що ледве жеврiє
I кiлька вiршiв….та він все одно
Нiчого з них не зрозумiє….


Твій новий світ,
Ти віриш у нього,
Приречуючи на гибель своїх ворогів.
Твій новий світ,
Твій храм на крові,
Він завжди буде тільки твій.
 
ІнопланетянкаДата: Вівторок, 04.11.2008, 21:06 | Повідомлення # 132
Місцевий
Група: Провідники
Повідомлень: 253
Статус: Offline
Ти не чекай на сніг
Ти не чекай на сніг,

Та не стрибай в безодню.

Ти не дивись на них,

Просто лови сьогодні.

Ліхтарі в порі туману

Роздивлятися не стану, Вище неба не попруся – Не пускає мене мама,

Перехрестя на дорозі –

Зорі по бруківці світять,

Ну чому б на мить не стати

Нам невинними, як діти,

Лиш одними в цьому світі,

Лиш на мить?

Мить, що горить, летить,

Зірка, що на дні безодні.

Ти засмакуй цю мить,

Просто – лови сьогодні.

За весняним по-порогом

Розлітаються дороги,

Вітер у твою кімнату –

Не чекай його, дівчата,

Перехрестя на дорозі –

Зорі по бруківці світять,

Ну чому б на мить не стати

Нам невинними, як діти,

Лиш одними в цьому світі,

Лиш на мить?

Додано (04.11.2008, 21:04)
---------------------------------------------
Не літо
Коли серпнево - осіннє небо
Дивиться на тебе білими хмарками,
Зелене листя стає рожевим,
Червоно-жовтими серпанками…

Це вже не літо,
Це, може, осінь,
Душа ще зігріта літом,
Чи тільки так здалося?

Короче, осінь, що ж там ховати,
Запах паленого листя влітає до хати,
Перші дзвоники, лінійки, шнурочки,
І запах літа ще чути так трошки!

Це вже не літо,
Це точно осінь,
Душа ще зігріта літом,
Ні, не здалося!

Додано (04.11.2008, 21:05)
---------------------------------------------
Чому?
Забудь, відкинь питання,
Чужі слова – солоний мед,
Згадай різдвяне своє бажання,
Нащо вагання – біжи вперед.
Ця постіндустріальна осінь
Візьме з собою мої слова.
А ти стоїш – твоє волосся,
Чи то здалося? –
Вітер розвіва.
Цей день біжить і ці вагони,
І дні, і ночі, і міста.
Затям собі – цього сезону
Твоя задача непроста.
У постіндустріальну осінь
Нема ковбоїв і є шляхи,
А залишатися собою
І не здаватися ніким -
Так треба. Вір, відкинь питання,
Чужі слова – солоний мед,
Згадай різдвяне своє бажання,
Нащо вагання – біжи вперед.

Додано (04.11.2008, 21:05)
---------------------------------------------
Спочатку було Слово

Спочатку було Слово,
А потім була кава,

І зовсім нецікаво –

Спочатку був твій нік.

У часі Інтернету

Нікому нецікаво,

Коли чиясь заграва

Засяє у вікні.

Візьму напишу тобі лист

У зошиті в клітинку,

Засушу ромашки в книжках,

У твоїх руках

Я хочу цвісти,

Ну хоча б хвилинку!

Забирай свою половинку

Мого серця ти.

Спочаку було Слово,

А далі була кава,

І ця весна зимою,

Так просто на Різдво.

Закинь свої емейли –

Такі часи настали,

Таких, як ми, – чимало,

І що б там не казали,

А все ж воно прийшло!

Додано (04.11.2008, 21:06)
---------------------------------------------
Усміхнись
Усміхнись, не плач,
Залишайся поруч,
Ангел-охоронець нам іноді говорить:«Усміхнись: заходить
десь за гори сонце.
Полюби блукати
чебрецевими шляхами,
засвіти собою день,
відкрий віконце.
Тільки вмій чекати,
вчись блукати стежками…»

Запалю вогонь,
Мить – як сотні років!
І почуєш ти його неспокійні кроки,
І почуєш ти його тихі-тихі кроки…

«Усміхнись: заходить
десь за гори сонце.
Полюби блукати
чебрецевими шляхами,
засвіти собою день,
відкрий віконце.
Тільки вмій чекати,
вчись блукати стежками…»

 
ОленкаДата: Вівторок, 04.11.2008, 22:20 | Повідомлення # 133
Активний учасник
Група: Провідники
Повідомлень: 210
Статус: Offline
Чому не чую стуку серця???
Чому в мені нема життя???
Чому моя душа вже не озветься???
Чому лечу я в небуття???

Чому не хочу я прощення???
Чому бажаю забуття???
Чому втрачаю я натхнення???
Чому померти хочу я???

Чому не хочу я безсмертя???
Чому застгила в жилах кров???
А відповідь скажу відверто!!!
Бо втратила свою любов...


Твій новий світ,
Ти віриш у нього,
Приречуючи на гибель своїх ворогів.
Твій новий світ,
Твій храм на крові,
Він завжди буде тільки твій.
 
zoy_yaДата: Середа, 12.11.2008, 10:24 | Повідомлення # 134
Новачок
Група: Провідники
Повідомлень: 48
Статус: Offline
Ого! не знала що у нас стільки поетів!!! wacko
 
ОленкаДата: Середа, 12.11.2008, 20:07 | Повідомлення # 135
Активний учасник
Група: Провідники
Повідомлень: 210
Статус: Offline
Я зникаю з твоїх думок,
Я із серця твого зникаю.
Розумію: невірний крок,
І тому я тебе втрачаю.
Я втікаю у темінь снів,
У омани капкан тікаю.
І якщо ти забути зумів -
Я без сумнівів просто зникаю.
Розчиняюсь в розмитих снах,
Тану снігом у сонця хвилях,
Так, як танула в твоїх руках
І в очах безкінечно милих.
Вириваю із серця біль,
Я із нього тебе вириваю.
Не помітив. Не зрозумів.
Вириваю і помираю...
Прокидаюсь в холодній пітьмі.
І в думках ще недавніх блукаю.
Я без тебе. А ти - в мені.
Відчуваю, що й справді зникаю...


Твій новий світ,
Ти віриш у нього,
Приречуючи на гибель своїх ворогів.
Твій новий світ,
Твій храм на крові,
Він завжди буде тільки твій.
 
Пошук:

Пласт-НСОУ © 2024