Навіщо будувати ті мости
Й проходячи,безжально їх
Топтати.
Навіщо вірити,
Навіщо довіряти,
Навіщо бути поруч
І кохати? Навіщо будувати,
Коли ти добре знаєш,
Що доведеться руйнувати.
Навіщо вихваляти,
Навіщо обіцяти,
Навіщо щось казати й почувати.
Навіщо це робити,
Коли ти знаєш,
Що скоро ти захочеш це все вбити!
Навіщо прокладаєш стежку в серце,
Тихенько підкрадаєшся й захоплюєш його,
Коли ти хочеш не його лиш одного.
Та вбити почуття-це біль,
Та ти цього мабуть не знаєш.
Та пам'ятай,
Що міст не склеїш клеєм
І не збереш докупи мовою своєю.
Його потрібно пильнувати
І більш за все-оберігати,
Коли ти хочеш почувати
Й близьку людину поруч мати.
Старайся все житті робити
І почуття не загубити
Через дрібниці у житті
Тримай свій міст на висоті!
І знай,як розірвеш,
То ти назад вже не складеш
І почуття не повернеш.
Ти може зразу й не збагнеш,
Що втраті тій немає меж.
Та без того,хто був поруч,
А тепер не має-
Життя скінчиться,
Все-його не має.
Не буде більше суму
Й радощів не буде.
Не буде більше щастя і турбот,
Не буде більш розваг й веселощів,
Що були лише наші.
Не буде більше тих прощань
Й придуманих нами привітань.
Не буде.
Не буде більше нічого.
Не буде більше нічого в світі,
Бо міст розпався,
Все...
Кінець...
Дорослі діти.
буду знать 
